Серед міста, мов оаза, стояв парк величний,
Був такий спокійний, тихий,
десь меланхолічний...
Серед гаму, визгу гальмів, вселенського шуму
Він стояв і в сяйві сонця
Наче думав думу...
По алейці, чуть правіше, за муром каштанів,
Вітрець, бавивсь жовтим листям
У чашах фонтанів...
Вже не чутні у альтанках, сміху перезвони,
На коників в каруселях
Надягли попони...
На озері, серед парку, по дзеркальній
гладі
Пливла пара лебедів,
Мов в старій баладі...
Готувались відлітати птахи в небосхили,
Їх чекали чужі землі,
Треба були сили...
Верби проводжали їх в дорогу, сумом оповиті,
І вони пливли удвох
Наче щастям вкриті...
Жовтень, 2019
