Як розкриються ставні у життя доміно,
в голові затуманить, наче терпке вино;
мов живе все заграє перед очі мої
і я там, вже не скраю – є, а не притаївсь...
О, яка ж то є мука – хміль пройдешніх часів?
Незворотність, а кличе в притягальній красі.
В об'єктиві спіймалась мить, навічно тепер,
й при великім бажанні я її вже б не стер.
О який же ти Світе – загадковий, простий,
що тебе розпізнати хочу, зможеш, прости.
Крізь десятки років все ж переносиш мене.
Хоч і знаю напевне:
все мине,...
все мине...
17.11.2019р.
