Був теплий вечір, як весняний спомин,
В осінньому спустілому саду,
Й вона розквітла вогником знайомим,
В цю пору заблукавши золоту.
Отак цвіла , беззахисно і ясно,
Між спогадів зів’ялої трави –
Кульбабка ясноока… Так невчасно.
А вже гули холоднії вітри…
Уже зима грозила їй морозом –
Згасанням в крижаніючій труні,
Ронило небо листопада сльози –
Вона ж цвіла, ясніючи в траві…
Таке цвітіння пізнє, сиротливе,
Така надія сонячна весни…
Й моє цвітіння – під осінні зливи –
Нагадує кульбабку восени.
Гарний, трепетний вірш..У мене напроти вікна є невеличка клумба для квітів..Усі квіти давно вже відцвіли..А це дивлюся: почали квітнути деякі квіточки! Нагадали мені літо..