Ці ехо згорілого степу
Всі храми незламного звіра.
З нікчемного сірого склепу
Віками несла слово «віра».
Біда йшла вкривавши вінками
Героїв й мокшанську породу,
Тіла залишила з зірками,
Все поїть кроваву погоду.
Зелені зростали по смерті
Вповитих нескореним снігом.
Енеї стогнали подерті,
Бо вилите зло знесли тілом.
Та билися злісно вовками,
Залишивши власні родини,
Давилися гірко сльозами,
Враз випивши наші новини.
А в ковдрі ти спала ще ніжно,
Без жаху та холоду в жилах,
Жалобі кричала невтішно:
«Не знаю для чого б тужила».
Казково бо вилита мантра
Про Его!.. В крові ваші лапки…
Готово новина на завтра,
Лише про вовків там ні згадки.
