О мово, пісня вечорова!
Ти наче мамина сльоза.
Як чую де Вкраїнську мову, -
То у душі гримить гроза.
Так! Не пташки мені співають!
У тій грозі є сила мук.
Бо там є вирій, що у раї.
Мов сплетений із тисяч рук.
Братів.. що мову ту любили.
Що її до небес несли.
Тож тая мова нам співала
І дарувала квіт весни.
О мово, пісня вечорова,
Ти наче мамина сльоза.
Як чую де Вкраїнську мову, -
В душі ізнов гуде гроза
Бо очищає грішну душу,
У вирій раю закликає,
Та не злечу,
Бо - маю, маю..!
На цій землі тяжінь гріха ,я.
Бо мова та іще - гірка
для друзів.
Бо..
у боротьбі – вона омилася
в крові -
синів,
Але ж...
як сонячно світилась
Вона,
серед отих степів!
І гір отих,
у гуркоті річковім,
У веселковім сяйві
як співала!
Якби ж її над Світом
у любові
Якая птаха вільна
підняла
То мова б -та
Й над Світом, на Покрову,
покрів з любові й мира простягла!
Бо щастя з тим, -
Чий шлях додому повертає.
І доля з тим,
хто мати пам’ятає,
І хто шанує спів рідних степів,
І чує голос батьківський з віків.
Он.. слухайте: Він нам гукає:
Бандурою, сопілкою, трембітою,
Благає..
аби дитини душу вберегли!
Аби ту мову нашу,
сяйвом звиту,
Колись і ми
Синам й донькам в дарунок принесли.
Бо мова та – найбільшая молитва.
Яку на захист нам батьки дали.
Бо вири й сльози в мові оживають
І кров братів й весна, і усмішка дитини.
Бо мова - то душа то сонце в зелен гаї,
То теплі руки мами, - то душа родини.
Анфіса Букреєва-Стефко