Любий,
Єдине, чим я можу займатися восени, то це читати книгу і спостерігати на підвіконні за процесом розповсюдження вірусу, яким осінь намагається заразити дерева. Бідні. Видно, що противляться і категорично не хочуть відпускати відбитки літа, але та зухвало поправляє своє бурштинове волосся тим самим розвіюючи якесь своє чудернацьке зілля у повітрі. Вітер плюється від нещасного лиха і заспокоює усіх лісних мешканців, що то ненадовго, що скоро це закінчиться, що потрібно терпіння і зачекати 6 місяців. Помічаю, як гілля дерев, бунтуючи й обурюючись, махає в різні боки, через що ще швидше лисіє і помічає під собою золоту доріжку з її ж листя. Сподіваюсь Ти бачиш те саме, що і я.
Шкода, що той вірус діє не тільки на дерева, а ще й на простих смертних. Я теж піддаюсь впливу і дурманному вигляду осені. Мені аж самій хочеться бути такою вишуканою, як вона і зачаровувати усіх навколо, як то робить теж вона. Але я лише шморгаю не дуже привабливим носом через нежить і п’ю чай з медом, проклинаючи перехожого, який пчихнув на мене.
Моя сезонна хандра сидить у мене на плечі, ниє про все і про ніщо водночас. Але вона тим самим допомагає мені трохи прислухатись до себе і своїх переживань, які я намагалась кодувати деякий період часу.
А як осінь діє на Тебе? Чи ходиш так само під осіннім гіпнозом, як і я? А може у тебе є еліксир, або супер секретні ліки, які не дозволяють вірусу дістатися до тебе? Розкажи…
З любов’ю,
Твоя…
- мені він сподобався. 
