Лягає спогад тихо на плече
І кашеміром тулиться до мене,
Звабливо очі млосно підійме,
А то устромить ноги у стремена
І мчить у той казковий небограй,
Де сонце бавиться
У соняхах- тарелях,
Де від малого до великого: Кохай!..
І аж по вінця наливай у келих!
А іноді в блаженний спокій мій
Благає інший двері відчинити
Гублюсь... Бо ж рідний, свій, а не чужий
І все ж куди, не знаю, посадити...
Такий пекучий, мовити болить,
І серце розриває на шматочки:
Із пам"яті пряде найтоншу нить
І загляда в душі всі закуточки
І чавить сік і цедру,
Як лимон
Що віддається не наполовину
Чого ж ти хочеш, спомине, іди!
Чи ж винна, як не відаєш провини?
Чи я ворона біла в тебе є,
Щоб стільки ти нагадував про біди?
Вертай в минуле, що мій смуток п"є,
Я подаю до столу лиш обіди...
Так вивертаєш нутрощі всі ти...
А це болить, що іноді не в змозі
Ні дихати вповні, ні ані йти,
Усі під Богом ходимо й у Бозі.
Щоб повернути в інший бік життя,
Бо простягає руки, обійняти.
Без тебе не було б мого буття...
Та будь шляхетний - честь тобі віддати
І дяку піднести за все, за все:
Красиве, добре, іноді й не дуже...
Ця течія стрімка мене несе,
І все ж - куди? Не стала я байдужа...
Н. Карплюк -Залєсова
12.07.19.
La imagen puede contener: una o varias personas, personas de pie, océano y exterior
СПАСИБІ
