Зустрілися зима, весна і літо
Та й запросили осінь до корчми:
«Сьогодні саме ми тут є еліта
І мову будем вести тільки ми.
Зима найперше слово хай тримає,
Бо найстрогіша серед нас вона:
«Життя моє три місяці триває
Й розваги на санчатах, ковзанах.
Буває, й на лижню сніжок запросить,
Щоб підморозить руки чи щоку,
Чи вербам інеєм впаде у довгі коси,
Ще й льодом закує ставок, ріку».
«А я – Весна, – озвалась синьоока, –
Усім дарую і красу, й тепло,
Помітні у природі мої кроки,
Бо ж з кожним диво-дивне відбулось:
Розпатлались бруньки і листям стали,
Проткнули землю гострі спориші,
Коли ж прибрались в росяні кристали,
Повітря сколихнули вже стрижі.
Громи озвались глухо і несміло –
Віншують землю звуком молодим –
Перебороть вони таки зуміли
Уранішні й вечірні холоди.»
«А я, – зненацька літо продзвеніло, –
Тепло твоє у осінь понесу
І душу кожну огорну, і тіло,
Квітковим раєм знищу давній сум.
Сміятимуся вишнями в садочку,
Медком акацієвим пригощу,
Бджолою сяду біля огірочка
І дощиком листки прополощу.
Всі порахую дині ув городі
І посмакую стиглим кавуном,
Томати полюблю за смак і вроду,
І сонях-сонечко під маминим вікном.»
Нарешті й осінь втрутилась в розмову:
«Без мене повен не буває рік,
А коли зодягну свою обнову,
Ніхто вже не опустить і повік.
Обнова ця – казкова вишиванка,
Де жовті і червоні кольори.
А срібла скільки маю я щоранку,
Коли виходить сонце з-за гори!»
Я ж бесіду цю слухала й раділа,
Адже важлива кожна з них пора,
У кожної своє природне діло.
Якій радіє більше дітвора?
31.08.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
