Коти мої! Пустунчики пухнасті,
М"якенькі, шовковисті і прудкі,
Рябенькі, рудуваті і смугасті,
Спокійні, заклопотані, меткі,
За мишкою полюєте в коморі,
Горобчиком ласуєте в садку,
Ганьбитесь між собою десь, надворі,
Спите, згорнувшись бубликом, в кутку.
Шаную вас, творіння дивовижні,
Чудовий подарунок від Отця.
Ви не були в житті моєму лишні,
Коли біді - ні краю, ні кінця.
Прийдеш з роботи, зла, немов мегера,
Чи втомлена, неначе віз пом"яв.
Бурчить живіт. Болить нога. Холєра!
І раптом долинає тихе "Няв!"
Торкнулась киця хвостиком легенько
Ще й спинку плавно вигнула і вмить
Прогнала гнів, розрадила серденько.
Хто може краще душу звеселить?
Філософи мої і сибарити.
Позаздрити вам міг би Епікур.
Коли помру, то хочу відродитись
Я кицею або котом. Мур-мур.
Я Вас розумію: вдома маю величезного рудого кота 
Чудово! 
