Думки… Думки… Отарами бредуть,
Ось-ось із мозку вискочити можуть.
Чому? За що? І хто наслав біду?
Й чи матиме за це від Бога прощу
За рани незаживні у душі,
За кожну смерть, що серце зупинила,
За сльози материнські і чужі,
За срібло в косах, що запроменилось?
Думок – снопи, важких, напівсвинцевих,
Непросто з ними в сьогоденні жить.
Не про красу, розмаї чебрецеві –
Вони про те, кому і як служить
У час негоди, як гроза військова
Рве душі блискавицями з-під хмар.
Ба, доля України ризикова,
Тому й терзає із думок кошмар.
Не піддавайся вражим метастазам –
Так жить не личить навіть королю.
Борись, бо іншого може не бути разу –
Інертним не живи, бо ж не в раю!
14.08.2019.
Ганна Верес (Демиденко).