« Душа страждає,
Звук трембіти лунає...»
Гуцулка Ксеня
І
І плаями, і долами хода
моя за обрій... Та і цього разу
загадує циганка молода
мені як не тини, то перелази,
а їй, допоки горе не біда,
усе, на що уже немає часу.
ІІ
Вона і я, у світі не одні,
лишаємося у самотині
як при дорозі явір і тополя –
однакові дві ягоди із поля,
із того, що навіяне мені,.
коли удачу ворожила доля.
Усе не те, усе нема коли,
усе не так, але одне хвилює.
Мої літа у Лету загули,
а їй уже лунає алілуя.
Та най ся буде. Богові хвала,
що і її, й моя вина мала,
і не боюся ролі Квазімодо...
Вона ще є, але якщо й була,
усе, що мала, те і віддала
моя фортуна – Есмеральда горда.
ІІІ
І обнімає, і чекає мить,
коли луною щастя полетить
до іншого сіяючого серця.
У неї неопалені уста,
а наша доля все одно сміється.
Нема Рахилі у мої літа,
А Лія... Лія може і знайдеться.
