А цей світ, докотився до краю, до межі...
і на цій землі ,вже й цінять нічого.
Царям, все мало... і кайфують у куражі-
і в їхній душі, немає Хреста святого.
Збагачують, статки на крові, на війні...
кат, iз- за кущів стріляє у душу у спину.
Регоче, сміється ворог, бо газдує на землі
москаль, українця має за козла скотину.
А знедолений люд від злиднів животіє...
збіднів й змалів і села вимирають.
Як вичахлі ріки висохла плоть скніє...
А привладні чини тільки про себе дбать.
М ЧАЙКІВЧАНКА
