Доброго дня, шановна Валентино Григорівно! До Вас звертається член Всеукраїнської громадської організації "Закінчимо війну" Дученко Борис Андрійович, м.Київ.. Вашу адресу мені дала редактор відділу листів газети "Сільські вісті" Юрчишина В.Ф. оскільки я прочитав Ваш матеріал в цій газеті за 11.05.19 і пообіцяв їй допомогти у пошуках Вашого батька. До речі, на цій же сторінці трохи вище Вашого матеріалу опубліковано і мій матеріал "Заповіт солдата виконано". За моїм проханням до Вас вже зверталася моя колега з пошукової роботи Олена проте Ви їй чомусь не відповіли. Якщо потрібна наша допомога - звертайтеся.
З повагою
Б. Дученко
Доброго дня, шановний Борисе Андрійовичу! Вибачте, що пишу з
запізненням, якось так вийшло, що я лише вчора побачила і прочитала
Ваше повідомлення. Відразу ж не взялася писати відповідь, бо ж треба
було не лише зібратися з думками, а й хоч трішки оговтатись з своїми емоціями, та й пригадати все, що що знала про свого батька.
Коли він пішов на війну, моєму брату було 3 роки, мені
трішки більше ніж півтора, а найменшій дівчинці лише 2 місяці. Ми
лишилися без хати, їжі і одягу. Все лягло на плечі мами: і хату
будувати, і нас ростити, і в колгоспі працювати...Про це я писала, Ви
ж напевне читали. Я ж газету "Сільські вісті" читаю завжди всі
публікації і Ваш "Заповіт солдата виконано" звичайно ж теж. Цієї ночі
я майже не спала, так хотілося все про татка згадати, та що я могла
пам"ятати, як була ще надто мала, коли він пішов на війну, брат все
таки хоч дещо пам"ятав...А я хоча й нічого не пам"ятала, та він мені часто
снився і коли я мамі розповідала свої сни, мама дивувалася, бо мені
снилося все так, як і було насправді. У нашому селі був випадок, коли
одна сім"я отримала "похоронкку", а через деякий час і лист від батька,
а коли той чоловік повернувся додому, то майже вся наша вулична
дітвора бігали до нього додому і розпитували про своїх батьків.
Навіть коли ми ще навчалися, брат в гірничо-рудному технікумі, а я в
середній школі, ми вже й тоді розпочали пошуки батька, ми обійшли всіх
солдат, які повернулися з війни живими, хоча їх було й не так уже
багато, ми вислухали всіх і знайшли лише одного, який був разом з
татом на якійсь підготовці десь аж на Кавказі, та потім їх шляхи
розбіглися і він більше нічого не міг нам повідомити. Прізвище його
Сулима, а імені і по- батькові, я не пам"ятаю. А коли ми вже стали
дорослими, то продовжили пошуки...На жаль я вже не пам"ятаю куди ми
зверталися,цим займався в основному брат. З часом він став військовим,
морським інженером, капітан якогось рангу.
Тоді він уже без нашої з мамою допомоги продовжив пошуки. На
жаль вони не були успішними, бо всі архіви чогось перевозили з
Кіровограда, до Кривого Рогу, чи може й до Дніпропетровська, я вже не
пам"ятаю, і частину їх розгубили...Та все ж дещо брату вдалося
дізнатися: зокрема те, що сліди батька губилися все ж таки на Кавказі,
а ще те, що він був у званні лейтенанта, а пенсію на нас, допоки ми були
малі, мама отримувала, як за рядового, бо ж у "похоронці" про звання
ніхто й не згадував. Та от коли вже мама пішла на пенсію, то брат
вирішив, шо вона повинна перейти на батькову пенсію, тому й підняв це
питання знову. Та й тут нас чекало розчарування: виявилося, що батько
мав прізвище Басараб, а в мами чогось було написано Бессараб. Та все ж
пізніше, перетормошивши цілу купу архівів ,брат встановив, що всі
Верблюзькі Басараби, насправді є Бессараби і всі походять від одного
кореня, тобто предки були спільні. А от коли я отримала атестат про
середню освіту, то на українській сторінці було написано Басараб, а на
російській Бессараб, і коли я вступала до вузу, то дістала зауваження,
що атестат відмінний, а його володарка навіть прізвища свого не знає,
бо ж воно не змінюється і пишеться однаково і на українській, і на російській мові, і мені було дуже прикро, адже атестат я сама собі не виписувала. А ще хочу
сказати ,що в нашому селі Верблюжка Новгородківського району,
Кіровоградської області людей з таким прізвищем було багато і
більшість із них писалися, та й тепер пишуться Басараб, а ми з братом
були Бессараб, я тому й змінила своє прізвище на чоловікове, тобто
Бугрій. На жаль уже давно немає мами, та й брата теж. З батькової
рідні залишилася лише одна двоюрідна мені сестра Рая, яка живе у
Кривому Розі і з якою я підтримую зв"язок все більше телефоном, бо ж
нам обом уже незабаром виповниться 80 років, ця сестра донька старшої за батька сестри Олени, а була ще старша сестра Фрося і її діти Гриша і Галя,
та й їх усіх давно вже немає. А ще Ви писали, що до мене зверталася
Ваша помічниця Олена, то я Вам мушу сказати, я не чула , й не бачила
ніякого повідомлення. А ще я хочу вибачитись, що загрузила Вас своїм
довгим посланням, а не подзвонила, я й думала подзвонити, але зваживши
на те, що я вже недочуваю, та ще й телефон у мене недосконалий, тому й
вирішила все написати, добре що ви вказали свою інтернетну адресу. А
мій телефон: 096-535-62-34. Я буду дуже Вам вдячна, якщо Ви знайдете
хоч якісь сліди мого татка, та навіть де його могила хотілося б знати.
Тоді б хтось з моїх дітей і повіз би мене до неї. Да, ще забула написати
що батько 1914 року народження.
До побачення! З повагою Валентина Бугрій, м. Долинська, обл. Кіровоградська.
ID:
837819
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.06.2019 10:15:58
© дата внесення змiн: 06.06.2019 10:26:13
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Такі історії минулої війни вражають! Скільки ж імен у Невідомого солдата! 
:
