Ця історія трапилася давно, років 400 тому. Художник Стенберг отримав пропозицію від священика процвітаючої церкви Святого Іероніма написати алтарну картину, на якій в центрі повинно бути зображення розіп"ятого ІСУСА ХРИСТА, а все інше художник повинен був написати за своїм смаком. Майже місяць художник наполегливо трудився, час від часу здійснював прогулянки по єврейському кварталу міста в пошуках підходящих облич, щоб їх зобразити на картині. На одній з таких прогулянок він зустрів маленьку дівчинку-циганку, яка плела солом’яні кошики. Дівчинка була надзвичайно красива: вдивовиж правильні риси обличчя, густо-чорне кучеряве волосся, та дивовижні веселі чорні очі, в яких відображався весь світ: болі і радощі, веселість і сум швидко змінювали один одного, як сонячні блиски на воді. Коли дівчинка побачила художника, вона схопилася, підняла руки над головою і граціозно закрутилася навколо нього в танці, прихлопуючи в долоні в такт своїм рухам, при цьому її обличчя сяяло в усмішці, показуючи глядачу свої білі, рівні зубки.
Художник же миттєво взяв до рук щіточку почав замальовувать маленьку танцівницю. Він робив це швидко, і хоча стоять довго і рівно, не рухаючись дівчинка не могла, все ж в неї вистачило терпіння доки художник зробив ескіз картини. Після цього вони домовились, що дівчинка буде тричі на тиждень приходить до нього в майстерню і позувати для його картини. Коли Пепіта, (так звали дівчинку), прийшла в майстерню вперше, вона застигла від побаченого. Її очі перебігали з однієї картини на іншу, а коли вони зупинились на ще незавершеній алтарній картині, вона не могла відірвати свого погляду і не могла не запитати: "Що це?"- її маленька рука потягнулась на зустріч фігурі, зображеній в центрі полотна. "Христос!"- відповів художник. "Що ж то вони роблять з ним?" "Прибивають до хреста, розпинають!" "А хто ж оті люди з такими злими очима?” Художник мовчав. "Чому ж вони його розпинають на хресті? Він що, був поганою людиною?" "Ні, він був дуже хорошою людиною?" "Якщо він був хорошим, чого ж вони його розпинають, чи вони потім зрозуміли свою помилку і відпустили його?” "Ні, не відпустили…" "Чому?.." "Ну, тому, що..." "Як же він усе це витримав і для чого?" "Для усіх нас!" "І для тебе?" "Так!" І він розповів дівчинці історію життя і розпяття Ісуса Христа. Для Пепіти це було нова незвідана повість, вона вислухала її з великою увагою, її чорні очі наповнилися сльозами...
Алтарна картина і портрет циганочки були закінчені одночасно. Настав час останнього візиту Пепіти в майстерню художника. Вона спокійно розглянула свій пречудовий портрет, а підійшовши до алтарної картини, стояла довго не в силі відірвати від неї свого погляду. “Іди сюди,- покликав її художник,- ось твої гроші, і ще золотий ланцюжок, це за те, що ти принесла мені насолоду і винагороду, так як “Іспанська танцівниця" уже продана. Пообіцяй, що якщо ти мені ще знадобишся, то ще прийдеш до мене. Хоча, не можна писать багато картин з таким симпатичним личком, як у тебе!" Так вони й розпрощалися. Художник швидко віддав картину заказнику, щоб більше не бачить цієї безмовно мовчазної фігури, та слова дівчинки набатом гули в його голові: "Все це Він зробив для тебе?!" Минав час і Доменіко відчув незмірну любов до Ісуса Христа. "Все це він зробив для мене!" Він став задумуватися, як поділитися цією любов’ю з іншими людьми, щоб і вони змогли зігрітися цією любов’ю? Адже любов Ісуса Христа до всіх однакова, та не всі це розуміють. "Що мені робить? Проповідувать я не вмію. Навіть якби я зробив таку спробу, вона б закінчилась нічим. Як же мені довести світу про цю велику любов?" Напружено думаючи, Стенберг тримав в руці дерев’яну скалку-вуглинку, і несвідомо, як в напівсні, його рука потягнулася до полотна і ніби само собою появилися чорні штрихи ,які складалися в контур увінчаної терновим вінком голови. Очі наповнилися сльозами, а в свідомості промайнула думка: "Я можу малювать, я можу проповідувать Ісуса Христа фарбами і щіточкою! Як жаль, що на тій алтарній картині його обличчя виражало лише жах його мук. Невимовна любов, нескінченне співчуття, добровільна жертовність – ось що повинно буть у Його погляді!" Впавши на коліна, художник став натхненно молитись: "Господи, допоможи мені зображувати Тебе таким , яким Ти був, щоб Ти сам міг свідчити про Себе!" Піднявшись, він негайно взявся за роботу. Його нова картина Розп"ятого Христа була подібна Божественному откровенню. Картину він подарував рідному місту Дюссельдорфу. Картина була виставлена в державній галереї, і місцяни натовпами тіснились подивитися на неї. Всі хто підходив до неї зупинялися в благовійнім мовчанні. Погляд Розп"ятого Христа проникав в глибини сердець кожного глядача, мало хто залишав виставку, не взявши в своє серце глибокого відчуття Божої любові. Слова, написані під портретом по латині, як гарячі жаринки, пропікали серця глядачів, лишали їх звичного ситного спокою: "Все це Я зробив для тебе! А що ти зробив для Мене?"
Сам Стенберг теж часто ходив на виставку. Заховавшись у якомусь кутку галереї, він дивився на людей, які розглядали картину і молив Бога благословить свою мовчазну проповідь… Одного разу, коли відвідувачів стало мало, він побачив маленьку дівчинку, яка плакала біля картини. Підійшовши ближче, він поклав руку на її плече і запитав: "Чому ти, дівчинко, так плачеш?" Дівчинка оглянулась і він пізнав Пепіту. "О, якби Він так сильно любив і мене, вам Він дарує свою любов!- сказала вона крізь сльози,-я ж всього - навсього маленька циганка, Він дарує вам Свою любов, а мені ні!” Сльози потекли по її щічках. "Пепіто, ти помиляєшся, Він любить тебе!" І художник розповів їй всю історію його любові. До пізнього вечора
вони сиділи поряд і вели тиху душевну розмову. Стенберг розповів дівчинці все що знав про життя нашого Спасителя, про його перемогу на хресті, про воскресіння і вічну славу Ісуса. Повідав їй і про те, як ця його безмірна любов пов’язує нас з Богом. Дівчинка слухала, не переводячи дихання, і приймала ці слова в своє серце, вона вірила їм: "Все це Я зробив для тебе!"
Картина Стенберга давно вже не висить в залі картинної галереї Дюссельдорфа. Вона була перевезена на стару виставку Мюнхена, де довгий час слугувала великим благословенням багатьом людям. Бог використав цю картину, щоб засвідчити нам, людям, про Свій безцінний дар людству – Спасителя, про якого Апостол Павло говорив: "Він возлюбив нас і віддав Себе за нас…"
Дякую,Ніно! Чогось пригадалося те,що колись читалося, а ось Дмитро Кібич каже,що я помилилася автором картини. Ось ще раз перечитаю його ссилки, то може розібравшись і виправлю...
Гарна розповiдь, Валентино. Досить мудрi рi рядки цi. Справдi, повчальна така iсторiя.
Тiльки от з iм'ям i прiзвищем художника, мабуть, щось ви тут переплутали. Iталiйський художник Доменiко Феттi народився в Iталii i все життя в прожив теж в Iталii. А, якщо у вас в текстi йде мова про мiсто Дюссельдорф, то це ж нiмецьке мiсто, у Нiмеччинi воно. Ну, ось, погляньте бiографiю Доменiко Феттi: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D1%82%D1%82%D1%96
То, мабуть, у вас про оцю ось iсторiю згадка, про яку ще поетеса Свiтлана Кокорева у своему творi теж згадуе. Так тут у неi в художника прiзвище - Стенберг, то якось бiльше на жителя Дюссельдорфа воно схоже, нiмецьке прiзвище. Ось, дивiться: https://www.stihi.ru/2017/10/01/10223
Дякую,Дмитре! Можливо й помилилася, бо вже не пам"ятаю де й коли я читала, а от чогось пригадалося, вирішила написать, та порившись в інтернеті нічого не знайшла, тому складала по пам"яті. І тепер з Вашою допомогою я з задоволенням прочитала і про дані про художника і вірш Світлани Кокоревої!
Ну, в оригiналi-то це оповiдання у прозi, то просто поетеса Свiтлана Кокорева вiршовану обробку цього твору зробила. А ось, погляньте, ця ж розповiдь, тiльки вже у прозi. I там - у самому кiнцi пiд цим твором написана дата, що у 1953 роцi написане i вказане, що переклала росiйською мовою - I.Покровська. А ось - з якоi саме мови вона цей твiр переклала - чомусь тут не вказано таких даних. Якою ж мовою тодi спочатку, в оригiналi було написане це оповiдання? Ось, дивiться: http://www.lio.ru/magazines/vera/1993/6/tsyganka-pepita-byl-3347
Дякую,Олексію! Я запізнилася з її написанням,просто пізніше згадала, а потім довго складала, бо ж десь читала давно; хотіла відшукати в інтернеті, та й не знайшла...
Досить мудрi рi рядки цi. Справдi, повчальна така iсторiя.
Чудова, цікава розповідь до Свята Пасхи, яка ні кого не залишає байдужим! 
