Самообман, ілюзія, реальність?
Хто обіймає більше, як вони?
Буває, що жбурнуть в туман останність,
Не друзі це, а лиш балакуни …
Щось справді вартісне опиниться десь збоку,
Зважай, біжиш, і ненароком не штовхни,
Буває, дивишся на це не дні, а роки,
Вривається в такі ж порожні сни …
А потім раптом спалах, вже навіки,
І вогник серця в дотику руки,
І проганяєш чужі спогади і сміхи,
Рахуєш дні свої немов зірки …
Чи наша справжність то щодень? А може то бунтарство,
А може час йому вже на свої пісні?!
Буденність, сірість - сонне царство.
Радієш вогникам, а тут цілі вогні …
Що за емоція, якщо вона сховалась,
Та раптом пробудилось неймовірне почуття:
Чи жінка першою в любові враз зізналась,
Чи чоловік зрадів немов дитя ...
І вогник серця в дотику руки,
І ціле полум'я у погляді одному,
Що без жалю, з собою забери,
Радіють рідному, лякаються чужому …
дякую
дякую
дякую
