Хочу, мамо, напитися ласки твоєї до дна,
Тільки нині, бо завтра вже пізно - бо завтра вже осінь,
На дорозі чекатимеш сина самотньо... одна,
Змерзнуть сльози, пролиті в небесну засмучену просинь.
Міцно, мамо, мене обійми - не пускай, не пускай...
Сивина чом покрила, ще вчора, чорнезніі коси?
Обійми! Птахом линуть слова у Господній вже Рай,
І залита стежина до хати сльозами, що роси.
Не торкнуся матусю вже більше твойого лиця,
Смерть - війна розпустила і крила, і жало осине,
Так коротке життя вже добігло до свого кінця -
Я ж так жити хотів, та життя нині в вічності лине.
(С) Леся Утриско
