Ти причина моїх кошмарів серед білого дня,
Ти вірус в моїй пам'яті , який кодує жагу до життя,
Ти моя метафора , яку хочеться тулити до кожної прози,
Ти тупе нагадування моєї клятої метаморфози.
Залишки твоїх слів розкидані по всій кімнаті ,
Колись були для мене святі.
Тепер прокля́ті .
Кавова гуща віщує вечір самотності.
Згубила трохи здорового глузду
в своїй підсвідомості.
Ввімкнувши блюз, запалила останню цигарку
згадала, як слухав мої вірші .
До ранку.
я казала, що влітку дощ ненавидить парасолі,
а ти гадав, що дерева прекрасні , коли повністю голі.
Заплющивши очі, видихаю увесь дим у тишу,
Тепер вже навчилась ховати сльози ще глибше.
Не залежна від тебе. Ні.
Ти вже не наркотик.
Я вже забула ,
яка та вже ніжність на дотик.
Розкидані книги. П'янка атмосфера довкола.
Танцюю у спідньому.
Сміюсь, хоч ще трішечки квола.
Гола.
Стою на веранді.
Місто слухає блюз із моєї квартири.
Слова твоїх уст спалюю
на "...три, чотири.."
Червоне вино гріє цей вечір собою.
Говорю до неба, ділюся журбою німою.
" Віриш...втомилась.
Причина не тільки в коханні.
Ти ж знаєш,
причина
в твоєму мовчанні»
Это я о том что сегодня включал себе песню «Машина времени» «Мой друг лучше всех играет блюз».
