І знову зі старого
Сліпці ідуть, не бачачи нічого,
Вони чекають кращого життя!
Глухі ідуть, не чуючи нікого
І дні минають без кінця!
Німі ідуть, не знаючи про правду
І вірять, що усе саме мине?
Та звеличуючи владу,
Гадають, все йще прийде.
Не вірю я: сліпцям, німим, глухим!
Бо ті не знаючи нічого,
Керують світом ось оцим
І не бажають перемоги!
Вони не борються,
А просто так існують.
На них ми молимось?
Вони же нас не чують.
Не чують плачу і жалю,
Не бачать трупів тих солдатів,
Не кажуть: "Та коли ж помру,
Бо я зробив не так багато".
А їм начхати на людей,
Вони бажають диктатури.
І так походять на "звірей"
Ті, що влаштовують тортури.
Минає день, минає рік,
Нічого не змінилось!
Пройде іще десяток літ!
Тоді народ прокинувсь,
Прозріє і побачивши сліпих
Людей у влади,
Що не лякаючись святих
Продовжують свої паради.
Брехні паради і ганьби,
Невігластва й боягузтва,
Паради краху, похвальби.
Що так набридли людству.
Прозрівші стануть в один ряд,
Калік зметуть із України,
Не обійдеться тут без втрат,
Але не буде більш руїни.
