У Київ, кличе голосний дзвін місяць лютий,
щоб віддати,низький поклін - Небесній Сотні.
вони живуть, у серці ''Ніхто не забутий!''
стоять ,на вічній варті -лицарі добротні.
Тут від кулі, впав молодий козак на снігу,
закрив свої очі і пролив море крові .
і пливе кача, їм співають пісню сумну...
немов у житах - зацвіли маки червоні.
Падало небо ,як Майдан горів у вогні ,
і стогнала земля від кровавого бою.
легеня сокола розпинали на хресті,
за істину ,Незалежність ,свободу волю.
Невгамовний, невмолимий біль у матерів,
викарбувана глибока рана на душі.
віддали, своє життя із найкращих синів...
згасали зорі розбивали долі людські .
А козак молоденький не бачив ще життя,
він жити , любити хотів на своїй землі
чого ж ти кате, у матері забрав дитя?,
білий світ затуманив грозою у душі.
Запалахкотіли зацвіли маки червоні
і їх заколисав вітер у вічному сні
це янголи божі народжені від крові
тож згадай викарбуване ім'я на плиті!
Під обеліском , запали пам'яті свічу!
віддай шану, схилив голову у мовчанні.
бо тут не одна мати виплакала сльозу,
жде свого сина ,як сонечко на світанні.