По березні стоять ще замки снігові,
їх шпилі стережуть химери.
Заглядають у віконця льодяні
тепла гінці від сонця-сфери.
Ведуть до них протоптані стежки,
не мов, чудні ходили звірі,
на них застигли зимові сліди,
в яких вже сонце поробило діри.
Нюшкує пес проталені льода,
за ним собі заглядаю у шибу,
тут, на перинах вертиться весна,
набухла, певне, під боком горошина.
В куточок капає жива вода,
зимі відрахувала всі години.
Зникає казка біло-снігова,
малює березень свої картини.
Загріє сонечко, прокинеться зерня,
морозні нотки задзвенять в капелі,
у вітах сонних - грачина метушня,
й весна засяє в зелені веселій.
А згодом, й вечір, загадковий, мов факір
із рукава - бузково-фіолетну синь,
жасмин розкине феєрверки зір,
й зіллється трунком у нічну глибінь.
