На фото бачиш порожнечу,
Когось нема, хтось просто став чужий,
Туди б я ще раз, а туди вертатися не хочу,
Знайти б таке авто, що так могло б везти.
Не зачіпає,
Що вже з цим робити,
Вдягнули будні капелюх і сірячок,
І не дратують руки чисті, але брудні,
Черговий окунець попався на гачок.
Не зачіпає.
Красиві очі, та порожні,
І ліній тіла на всі роки ідеал.
Такі всі різні, а чомусь тотожні,
Всі б’ються за великий п’єдестал.
І оживають образи картинні,
Емоції без сорому нагадують дитинні,
Із вальсом осені вдихнулись в унісон
І провалились у її ж багряний сон.
З вальсом зими так розкрутились у думках,
Що заметіль розчистила весь шлях,
Вальсом весни надихали любов,
Щоб ти цвіла весною знову й знов.
Вже зачіпає.
Утечіть слова. Про це не можна вголос говорити.
Хіба у мрій жнива? Це так, щоб те чуже позлити.
Легка – легка, як вітер пронесись, промчи, як хочеш, то навколо,
Мене так дихати, як ти навчи. І я піду по цьому вогняному колу …
"Мене так дихати, як ти навчи. І я піду по цьому вогняному колу … " 
дякую
дякую
дякую
