Покрились смутком твої милі очі,
Блакить озер покрив журби туман...
Зірки надій згоріли серед ночі
У площині смарагдових оман...
Ми так і не зуміли розтопити
Стосунків наших крижану журу...
Десь мерехтять вночі метеорити,
Такі холодні, наче з мармуру...
Життя летить, мов ніжний плач трембіти;
Проходить, наче вранішня роса.
Так швидко в‘януть дивовижні квіти
І втомою вкривається краса.
Ти розкажи мені, чому й навіщо
Зникають почуття, мов той туман ?!?
Куди щезає мелодійність віршів
Й чому стихає пристрасті вулкан ?..
Мовчать понуро вкриті смутком очі;
Блакить озер сховав журби туман...
Лише жевріють мрії серед ночі
У площині смарагдових оман...
Не скажіть, мелодійність віршів не зникла... Звучить мело дично-романсово... Чи то вже інша буза нашіптує?) 
