|
Старий актор дививсь у зал,
Йому здавалось, так ніколи не дивився,
Дивився в очі наче в сто дзеркал,
Ледь – ледь до залу нахилився …
Почув як дихає глядач у першому ряді,
Він щойно репліку сказав: «у світі запанує тиша»,
Він, як завжди, шукав її в собі,
Раптово сцена стала яскравіша …
Він вже давно про себе зрозумів,
Що грає роль разом із глядачами,
Нічого б на цій сцені не зумів
З порожніми безглуздими рядами.
О ні, квитки б продались як завжди,
Світились пані найдорожчими вбраннями,
І слідкували б кожним поворотом голови
Як хтось прийшов, з якими перстенцями …
Але у зал прийшли сьогодні ті,
Для кого кожен жест без права на брехливість,
Такі не аплодують пустоті,
І відчувають удавання слабосилість …
Буває інше, але тут актор,
Який грає життя, а не за гріш повинність,
І не попросиш про повтор,
Єдиний раз така акторська милість …
Сьогодні це як в перший чи останній раз,
Це як зробити крок зі сцени в вічність,
І виставити душу напоказ,
Це вже не гра, це вже якась магічність …
….
І зовсім не про сцену цей сюжет,
Це швидше про розмову між чужими,
Заповнений безглуздям Інтернет,
І іноді безглузді власні рими.
Близькі не розкидаються словами,
Далекі не шкодують величавих слів,
Близькі не розлітаються світами,
В далеких поспіхом усе, напів …
А скажеш щось, що є найважливіше,
Буває зовсім непривабливо, без рим,
І не буває в світі красивіше
Тепла магічних і морозних зим …
А скажеш так, щоб всі тебе почули,
Хто вміння чути десь в дорозі не забув,
І руку подало твоє минуле,
І мав ти честь, що рідний хтось почув.
ID:
822127
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 21.01.2019 00:02:39
© дата внесення змiн: 21.01.2019 00:02:39
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую
дякую
