Може, ти човен мій,
Може, загибель,
Хвилі навколо мов велети – скелі,
Інші кричать: не чекай, швидше стрибни,
З неба зловіще зірки мов зі стелі.
То вони близько, то зовсім далеко,
Руку простягнеш, дістанеш з постелі,
Але чому ти така тьмяна, зірко …
- Човне, мій човне, ти так розхитався,
Що я стрибати не мала вже сили,
Може, ти бурі у вірності клявся,
Зовсім намокли уже мої крила …
- Я не тому так на хвилях хитався,
Щоб ти у море кудись не поплила,
Я так човна припідняти старався,
Щоб ти із нього у небо злетіла …
Хвиля на них із дощем налетіла,
Хвиля їх зовсім від неба закрила,
Ти закричала: я не полетіла,
Човне, тебе я такого любила …
Що таке човен? Дерева та гілки,
Що з них коробку округлу зробили,
Та не чекав він такого від жінки,
Виросли в нього із дерева крила …
Ми всі здаємось звичайними зовсім,
Місця для казки немає у світі,
Іноді казка сама нас попросить,
Будьте дорослі хоч трошки як діти …
Піднято парус.
І човен між хвилі
Гордо пливе, оминаючи скелі.
Хтось скаже просто льняна парусина,
А хтось малює дівча на папері …
Гарні образи 
дякую
