Спустошена, обпалена війною,
Земля моя, знову зацвіте,
І на безкраїм обрії довкола
Ромашка в полі проросте.
Нехай, те поле дике та незриме
І не ступала там людська нога,
Та все ж, ромашка знову квітне
І завеселить душу солов’я.
Соловейка, того що в садочку
Був змушений мовчати довго так,
І не співа душа вже більше в холодочку
Лиш тихо, зрідка стогонить земля...
Земля, лиш плаче, кривиться душею,
Обпалена на шмаття
Стогонить стиха, й без кінця
Лиш сльози ллє, зализуючи рани...
Та все мине, усе мине
І знову... ромашка в полі проросте
Весна прийде й довкола
Соловейко защебече кволо...
