Такого благородства й глибини!!
Страшного солоду! ще й самозречень,
без вини.
…Літо спасенне, літо з бузини
й само оперлося
на солод, що Іван йому спинив.
І звісились зенітні спечні жерла…
Господь посеред літа так вчинив.
Аж цей день всі дитинства
продзвонив, –
Під ним і ми в ставках,
й на голові листки – йдем з лопухами…
Солод усього благородства й глибини! –
До виходу із лісу днів – жита́ми,
До хліба, що Син Божий учинив,
До вина світу!
До всього́, що буде з нами!
До Бога й Матері вічність несла з віками…
Вславлено Ім’я Господа, що з вами! –
Як ще його в собі Єлизавет
Носила у п’ять місяців – вже над віками:
В Дусі Святім:
В колодязі із Неба: о, та–а–кий Поет!!!
На віжках не пустили б, щоб тут зна́мив:
Підгодував? – Підгодував.
Приготував? – Приготував!!
Тому він солод і сховав:
всерйоз – іти жита́ми і літами…
…Смиренності безодня є
в Великого Івана…
7.07.2006