Як весна буяла на землі,
Все на світі видавалось раєм!
Відкривали небо журавлі,
Сходила зоря над небокраєм!
Потім літо квітами цвіло,
Синім небом, сонцем і піснями!
Почуття, що у душі росло,
Вже навіки мало бути з нами!
Осінь трохи остудила нас,
Соняхи осипались патлаті.
Зупиняє ейфорію час,
Нам з тобою тісно стало в хаті...
...Навесні здавалось - назавжди!
Літо щебетало нам - навіки!
Осінь вже в сльозах - сезон води,
А зимою зупинились ріки.
...Новий рік зустріну в самоті,
Дні святкові - світлі і пророчі.
Так буває в кожному житті,
Коли Всесвіт зазирає в очі.
Не здивуюсь, що тебе нема,
Що ж, інакше не могло і бути.
Бо для того і прийшла зима -
Час молитви, роздумів й спокути.
так ось ти, зима, для чого 
Таки - так! 
Щиро дякую, Ольго! 
