Запроси мене у свої сни,
Дай побути поруч ще хоч раз,
Щоб були знову тільки ми одні,
Поклич мене, ще поки маю час.
І я не буду більш дивитись в очі,
Бо тільки страх у них побачу я,
Лиш пригадаю теплі, світлі ночі,
Коли ми улітали в небуття.
Ми мріяли що є тут тільки ми,
Ніщо навколо вже не існувало,
Не знали більш ми холоду зими,
Лиш один одному завжди пісні співали.
Ніколи не забуду я слова,
І не забуду більше тихий плач,
І поки в мріях ще любов жива,
Прошу, мене на вічно ти пробач.
Пробач, що знов за руку я тримав,
Пробач, що завжди гірко помилявся,
Пробач, що іменем твоїм тебе гукав,
Пробач, що я у тебе закохався.
