Історію цю колись давно
Мені єгер знаймий розказав.
Про те, як з лісничим полювали,
Кабана великого вбили.
Шашлики жарили. Випивали.
Коло лісничого всі загравали,
Мясо тепленьке йому підносили.
Наливали, тостами величали,
Многая і благая йому бажали.
А воно набундючене там сиділо.
І ненароком, а може й так - пук пустило,
Та й нагло:- нюхайте... То панське, - сказало.
Та Бог напевно в той час за цим спостерігав.
Бо важку хворобу незабаром послав,
То втратив лісничий незабаром роботу,
Друзів, що колись дуже їх так шанував.
І на усе життя він гризоту постійно мав.
То ви у Верхах розуму трохи майте
І пукати нам уже переставайте.
А то Бог таку кару може наслати,
Що не буде куди від неї тікати.