Коли у сни вривається війна,
Що вигнала тебе з твоєї хати,
Коли у тебе цілиться вона
І ти уже не в сні почав стогнати,
То є твоє сьогоднішнє життя:
Вчорашній «брат» тебе і землю топче,
Й страждають мати і її дитя,
А серце біль, мов шашіль древо, точить.
Чому війною ти прийшов до нас?
Чи ж біль з любов’ю можна поєднати?
Не залікує рани ті і час…
А може, це домовились магнати
Цю землю опустошити до тла,
А нас, народ, по світу розігнати?
О доле, як погодитись могла?
Чи може бути та спокійна мати,
В якої діти десь, на стороні,
А їй же так потрібні їхні руки…
А мо’, стікають кров’ю у війні?
Чому землі такі послала муки?
Та так уже ведеться у житті:
Чергується в нім чорне і червоне –
Так, будемо трудитися-потіть,
І про свята повідають нам дзвони.
Ще житимемо на своїй землі,
Прошитій історичним довгим болем,
А ті, хто проти нас іти звелів,
Постануть на суді всі перед Богом!
26.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Мають відповісти за ясних соколів, що полетіли в небо.. 
