ДІЯ 3
Задіяні:
Антон – молодий чоловік, який не зважаючи на свій молодий вік багато чого пізнав. Його життя постійно збільшує обертів і він розуміє, що найменша зупинка викине його з силою інерції.
Марина – жінка, яка має все, що можна купити, і купує, а це їй не приносить і найменшого задоволення. Нещасна жінка з усіма можливостями.
Микита – чоловік Марини – особистість, що відволікається від буденності бізнесом, філософією, медитативними практиками.
Надія – досить розумна істота, яка вирішила, що вдало влаштувалась. Іншого життя не знає і не хоче знати. Живе мрією, що колись хтось її настільки покохає, що дозволить завести прислугу.
Людмила – давня подружка Антона. Їх пов’язує таємниця, що робить їх взаємозалежними. Розкриття таємниці однаково небезпечне для кожного.
ВСТУП
Голос за завісою: Експромтами,
Сюжетами,
Коли експериментами,
Як в ляльку доля бавиться.
З життя йдемо моментом ми.
Сьогодні днина сонячна,
А завтра дощ до нутрощів.
Сьогодні все на радість нам,
З труною завтра труднощі.
Олія розливається,
Хтось кайф у кров домішує,
Не встиг навіть покаяться,
Свій прах тихо землі даєш.
Завіса відкривається.
СЦЕНА 1
Зала велюрового ресторану. За столом Марина і Антон.
Марина: Ти став чужий. Що трапилось? Скажи.
Якщо якісь проблеми? – Я зараджу.
Я дати зможу все тобі найкраще.
Твоє мовчання – по душі ножі.
Антон: Якби ж то знав, звідкіль біда прийде…
Я відчуваю кров, кров і страждання.
Марина: В твоїх чуттях на дні хоч є кохання?
Антон: Я чесно відповів. Сказав не те?
Марина: Не те. Не там. І не тоді. Не вірю.
Ти ж знаєш, що свого я не віддам.
Облиш, будь ласка, ту свою затію.
СіСі розповідає все батькам.
І ми сміялись довго і душевно.
Збирався зятем ти ввійти в мій дім.
З реальністю ти не в ладах даремно.
Мій зять не може бути аби ким.
Антон: Можливо, це наразі не важливо.
СіСі в біді. Потрібен фахівець.
Марина: Турбота не реальна. Просто диво.
Ти що не зрозумів, що грі кінець.
Антон: Яка різниця з ким Вам порідниться?
Марина: Ти от розумний, а такий дурак…
Антон: На наркоманці рід Ваш і скінчиться
І не зарадить тут ніхто й ніяк.
Марина: То вже моя дитина наркоманка?
Й твоє кохання лиш врятує нас?
Затям собі. Інакше буде сварка:
Змирись, ти у житті її баласт.
Є в неї друзі із родин достойних.
Не лізь, без мила, у її життя.
Зв’язків я не дозволю непристойних.
Вона мого кохання прикриття.
Антон: Твоє кохання чисте й безневинне.
Святе. Прозоре. Вранішня роса.
Марина: Замовкни. Сама знаю в чому винна.
Мені тебе послали небеса
Як нагороду, іспит чи блюзнірство.
Я ж завалила іспит – визнаю.
Не в змозі припинити блудодійство.
Ти - підлість. Лиш з тобою я в раю.
Вже і не сподіваюсь на взаємність.
Затям: тебе і смерті не віддам.
Антон: Збрешу, коли скажу що неприємно
Це слухати. Хто ж допоможе нам?
Марина: Те що в мені, сильніше нас обох.
Краще скорись і не дразни даремно.
Все йде, як йде. Розсудить колись Бог.
Відпустяться гріхи. Колись. Напевно.
Антон: А про СіСі не блеф. Нажаль реальність.
Одночасно і у Антона і у Марини дзвонить телефон. Марина дивиться на екран, скидає виклик.
Марина: Телефонує подружка СіСі.
Дівчисько знахабніло.
Антон: Вибачаюсь.
Антон підводиться, відповідає на виклик.
Антон: Відповідай. Проблеми на Сумській.
У Марини дзвонить телефон. Приймає виклик.
Марина: Аварія? СіСі? Якісь дурниці.
Антон: ( в телефон) Я зараз буду.
Марина: Ти куди ідеш?
Антон: Тепер скінчилась гра. Пора молитись.
В когось останній день торкнувся меж,
А в когось починається жара.
Антон виходить.
Марина: Чому? Чому молитися пора?
СЦЕНА 2
Вітальня. Марія і Микита на передньому плані.
Марина: Ти мусиш щось зробити для дитини.
Розгублена. Їй страшно. Всі цькують.
На біса ти давав їй ту машину?
Де взявся Opel той?
Микита: Не в тому суть.
Марина: А жертви. Вже померли. В них все добре.
А родичі? Чого бажають ті?
Так сталося чому, - питайте Бога.
У нього разом грішні і святі.
Скажи, буває в смерті випадковість?
Чому так сталось? Ті і саме там?
О, дівчинко моя, ти не здорова,
Це ж шок який - побачити тіла
Розкидані й побиті на асфальті.
Їй двадцять. Як з цим по житті іти.
Все б віддала. Та не в моїй це владі.
Змінити. Захистити від біди.
Микита: Не причитай. Проблемі не зарадиш.
Там де є вхід, там вихід є завжди.
Коханець твій вирішує.
Марина: Ти знаєш?
Знав і мовчав. Це підло так.
Микита: Зажди.
Не час. Не місце. Не проблема.
У мене інші цінності в житті.
У нас сьогодні більш глобальна тема.
Дитині допомога на меті.
Марина: Не вірю жодному твоєму слову.
У твоє серце вкралася пітьма.
Микита: Порожню ми облишимо розмову.
Слідкуй за своїм серденьком, й сама.
В доньки проблеми. Ти не помічниця.
Емоції тут не зарадять нам.
Марина: Скажи, коли від мене ти відрікся?
Микита: Все добре. Заспокойтеся, мадам.
( в бік) Надіє, принесіть-но валер’яну
Марина: Цього тобі не вибачу ніяк.
Микита: І треба ж було бовкнути, й не з п’яну.
Я певен, це не вплине на наш брак.
Надія стакан подає Марині. Виходить. З’являється Антон.
Антон: Дозвольте. Не завадив? Є питання.
Марина гордо виходить. Здивований Антон проводжає її поглядом.
Антон: Щось трапилось?
Микита: Крім того, що машина
Моєї доньки – вбивця? Все нормально.
Антон: Питання в медичці одній дурній.
Микита: Не розумію. Нащо це мені?
Тебе учити, як проблему уладнати?
А інше?
Антон: Хвилюватися не варто.
Микита повертається виходить.
Антон: У цьому домі не подали чаю.
Як швидко всі традиції зникають,
Коли у двері стукає біда.
Йде не одна. Нещасна лікар та,
Що здуру об’явила результати,
Мов, виявила в сечі опіати…
Куди ти жіночко, проти системи?
Вона розітре. Жертва не даремне.
Я ж в цій системі нуль. Ні, молоток.
В труну вбиваю зігнутий гвіздок.
Антон виходить. З’являється Надія. Знизує плечами. Виходить.
СЦЕНА 3
Зала велюрового ресторану. Антон і Людмила.
Антон: Я скучав. Скажи, ти відчувала?
Людмила: Всі два роки ночей недоспала.
Антон: Ти змінилася. В очах лиш холод.
Людмила: Ти ввімкнув свій найчуттєвий погляд,
Певно є якась значна проблема.
Так давай й перейдемо до теми.
Антон: Що у нас, скажи, пішло не так?
Людмила: Я уперта. Ти ж в кінець дурак.
Антон: Пізнаю своє дівчисько з перцем.
Людмила: Зачекай, мотнуся за відерцем,
Щоб в ту саму річку забрести…
Антон: Ти вже не моя.
Людмила: Розумний ти.
Навіть ненависть зійшла туманом.
Антон: Це, на разі, добре, чи погано?
Людмила: Добре. Говори, в чому проблема.
Зможу – щось зроблю.
Антон: Така тут тема…
Непроста, бо мушу заховати
Жіночку одну.
Людмила: Без варіантів?
Психлікарня не найкращій СПА салон
І на стільки треба?
Антон: Назавжди.
Людмила: Пардон?
Антон: Єдиний шанс лишитися живою.
Людмила: Кохання? Пацифізм? Та що з тобою?
Антон: Не пацифіст. Я професіонал.
Найліпші завжди виходи шукав.
Людмила: Так розумію, жертва не зна плану,
Що у психушці їй чекати скону?
Антон: Ти зможеш цю проблему уладнати?
Людмила: А то. Давала ж клятву Гіппократа.
І знаєш же, що в тебе у боргу…
Антон: Зовсім чужа. Це збільшує жагу.
Людмила: Облиш. На разі, в мене є коханий.
Антон: Навіщо йому знати наші плани?
Людмила: Ти заважаєш думати мені.
Антон: Ну, вибач. Секс – це ж клятва на крові.
Людмила: Ми вже клялись. Та клятва досі діє.
Антон: Скажи, ну що він краще ніж я вміє?
Людмила: Наприклад, не зникати на два роки.
Та він, не головна твоя морока.
Я можу їй змінити особистість.
Антон: Це дорого?
Людмила: По курсу, в гривні, двісті.
Антон: А знижка буде друзям і рідні?
Людмила: Це вартість препарату. Не мені
Ці гроші підуть, Господи спаси.
Антон: А результат?
Людмила: Навік забуде все.
Антон: А далі що?
Людмила: А що ти забажаєш?
Здебільшого, твої бажання знаю.
Антон: Тут все інакше. Тут ти не права.
Людмила: Буде вивчати заново слова.
Буде учитись думати і жити.
Антон: А інше щось не можеш ти зробити?
Ця перспектива щось не по мені.
Як жити так, то краще в землі гнить.
Людмила: Розслабся. Вже наука йде далеко,-
Ми амнезію зробимо їй легко.
Забуде лише хто вона й звідкіль.
Я вірно зрозуміла твою ціль?
Антон: Сама дурна, бо лізе де не треба.
Людмила: Ти виправдовуєщся в мене, чи у неба?
У мене марно, я така ж як ти,-
Крокую без вагання до мети.
Антон: Я мушу йти.
Людмила: То йди.
Антон: Ти допоможеш?
Людмила: У мене вибір є?
Антон: Ну, так не гоже.
Людмила: Сказати, з радістю допоможу?
Так це ж брехня.
Антон: Я правди не прошу.
Антон цілує Людмилі руку. Виходить.
Людмила: Цікаво, які сняться тобі сни?
Виходять на зв'язок забиті друзі?
Ти сам живий, чи зник у тій війні?
Вона по вік триматиме в напрузі.
Життя не в радість. Смерть не на печаль.
Страху немає, ні жалю. Інстинкти.
Чиєю кров’ю наповняв Грааль?
Сльозами чиїми він знов омитий?
У небезпеці ти шукаєш забуття,
Тобі за нагороду біль і втома.
Ні в гріш не ціниш і своє життя,
Що можеш побажати ти другому?
Для когось ти суцільне темне зло.-
Отримуйте, що вклали, панство.
Геть поле чорнобиллям поросло.
Пшениці нізвідки там взяться.
Завіса.
ID:
810453
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 18.10.2018 09:17:03
© дата внесення змiн: 18.10.2018 09:17:03
автор: Пісаренчиха
Вкажіть причину вашої скарги
|
