Гріє душу Твоя доброта,
Хоч із холодом грається осінь.
Моя вчителько, зоре свята,
Не вплітай літо бабине в коси.
Я таких більше днів золотих
Не зустріну вже, мабуть, ніколи,
Як отих, що малесенькі ми
Проживали з Тобою у школі.
Ти нам матір'ю всюди була́.
І залишилась нею наза́вжди!
Бо лиш школою й нами жила́.
Хто ж Тебе нині в тузі розрадить?
Знаю я: Ти сидиш при вікні
І чекаєш жаданої звістки...
Чую голос я Твій, бачу в сні:
На подвір'ї стоїш біля хвіртки.
Я щаслива, що віра жила́
В моїм серці в години лукаві.
Це тому, що Ти поряд була́
І голубила словом ласкавим.
Гріє душу твоя доброта,
Їй ніколи вже не обміліти.
І не скаже ніхто, що душа-сирота,
Бо в ній теплиться слово "Учитель".
