Мов та суха смоківниця,
Ми стали неплідними на відчуття.
Холод загортає
Нас у цупкі одежини,
А спека вже не посяга,
Бо зима відлунює сильніше.
Та ліпше вона,
Ніж ця осінь з її сяйливими
Покосами.
Ти достигаєш,
Я вистигаю,
Мов склянка гіркого чаю.
Ці предметні порівняння
Ніщо.
Тільки ностальгія збереже
Нас,
Оплаче гідно,
Та хай плаче за обох,
Бо криниця
Моїх плачів висохла.
Можеш кричати туди,
Німе відлуння привітає тебе
Обіймами жовтня.
