Позбирала роки́, розкладала усі по поличках.
Підбирала прикраси, навіть тим, що були тягарем.
Одягла в кольори і шкідливі, і корисні звички,
Засвітила веселку, де-не-де покропивши дощем.
Безтурботні – вночі світлячками літають і досі.
Ті, на другій поличці, – про кохання розмову ведуть.
А на третій – воліють мовчати, немов безголосі,
І вовтузяться тихо, ніби скоро готуються в путь.
А оці, що в куточку, намагаються щось приховати.
Ні, ніякі вже барви не зможуть прикрасити їх.
Чи почистити б, якось, чи, може би, пообмивати…
Та чи миється совість, підлість, зрада, безчестя і гріх?
Вимальовує вік хвилювання, і радість, і втому,
Просіває крізь сито різні справи, поступки, слова.
Час віддати борги, щоб, як кажуть, нічого нікому…
Що роками поспіло – то такі й слід чекати жнива.
