Напевно, я не маю іще стільки духу,
аби признатися тобі в своїм «люблю»,
бракує слів, вони б зринали сухо,
тому, я все чекаю, бідкаюсь, терплю.
Я квола у пориві зізнавання,
бо була вбита вже непросто і не раз,
я – звір підбитий в пеклі полювання,
я – королева без хоромів і прикрас.
Я немічна в своїх непевних діях,
так через битви й війни серед нас,
я – перемога в нездійсненних мріях,
я – жар в вогні, який дощем погас.
Можливо, розучилась віддавати,
розпорошивши всі чарівнії слова,
та ти ж, коханий, маєш правду знати,
я – своя, рідна для тебе волхва.
