Сміявся день, загублений в полові,
Топтав десь хмиз, десь падав у бурян,
А десь жеврів, мов птах, в блаженнім слові,
А десь, весь світ, заковував в туман.
Десь веселився, всівшись на горбочку,
Десь млів у квітах... ніжно цілував,
А десь вдягавсь в намисто та сорочку,
Розкішне небо щемно колихав.
Ставав у стрій - легкий, стрімкий, лелечий,
Вкладав снопи, обжинки святкував
І закладав тепло собі на плечі,
Сумних дощів, нестерпно десь чекав.
Не відпускав, ні сонця, ні веселок -
Де в них гроза лягала на покіс,
Та вже збирав краплин до своїх жменьок -
Для осені рушник із хлібом ніс.
Не забариться в кольорах... пихата,
Прийде розкішно - землю замаїть,
Розсипле листя, зморене, під хату,
Розпустить коси, аби все жаліть.
Все, що віджито в дні такім, чудовім,
У літній спеці, в квітах весняних,
У подиху вітрів, такім, казковім,
Приспить усе, аж в серці защемить...
Чудово, Лесю! 
