Була дівчиною. І заміж мене брали…
Чоловіки потроху ти розкрадали
Мої багатства і дівочую красу.
Потім ножа встромили у мою косу
І змахом враз порізали обличчя.
Напевно, у цім світі так годиться
Кохати, дбати, пестити дружину…
Останній вже на голову хустину
Всю чорну сам спокійно натягнув.
Він бачив, звісно, і прекрасно чув
Як голосила я крізь темні ночі.
Ще й дозволяв щоб пазурі Охочі
Постійно в шкіру ніжну заганяли.
Що там у злиднях у моїх шукали?
Могильної роздертої краси?
Вже двадцять сьомий рік!
І Бог мене спаси…
24.08.2018
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
