Сипле долі рука
Щастя у зашкарублі долоні…
Тішить це і ляка,
Бо такий непростий маєм світ.
Полиновогірка
Течія ще тримає в полоні…
Я ж пливу і щодня
Свого роду лелію в нім цвіт.
У відкрите вікно
Учергове весна заглядає…
І вже не всеодно,
Коли ж літа настане пора…
Не упасти б на дно…
Хай зозуля кує – не ридає…
Я ж молюсь, щоб війни
Не зустріла в житті дітвора.
Із Росії війна
Заповзла до Донецького поля…
І чия в цім вина,
Визначати сьогодні не слід…
Помолюся за нас,
За землі Української долю…
Мо' ж, біда об'єдна
Й поважатиме нас тоді світ!
Я на вістря часу
Сивочолі літа нанизаю,
Сіроокий свій сум
Заховаю… О, ні, загублю!
Їм тепло понесу,
Бо згодиться в житті, я це знаю,
Й материнську сльозу
Проковтну, бо онуків люблю.
27.04.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Я на вістря часу Сивочолі літа нанизаю, Сіроокий свій сум Заховаю… О, ні, загублю! Їм тепло понесу, Бо згодиться в житті, я це знаю, Й материнську сльозу Проковтну, бо онуків люблю. Сподобався твір!
Сподобався твір!
Чудовий патріотичний вірш! 
