Відшаровується душа скривавленим шматтям.
І червоні сліди на стінах...
Добре, що цього ніхто не побачить.
І, якщо поверх одягти квітчасте плаття,
то ніхто й не побачить, які з тобою відбулися зміни...
Ніхто не побачить, як ти випадаєш сама із себе,
як перейми лихі витискають із тебе той біль,
який так ніколи і не піде із тебе.
Бо немає на світі таких зусиль,
щоб нарешті усе відійшло і забулось.
Щоб нарешті сталося оте-го "нарешті".
Щоб розплуталась плутанина слів, пуповин і вулиць.
І більше ніколи дурного до голови не брати.
Щоб лишилися тільки ти, Сонце і квітчасте плаття,
яке від усіх заховає біль відшарувань,
твою надзвичайну справжність і причини твоїх мовчань...
06.02.18.