Дві піщинки людської щирості,
Загублені у джунглях людської сліпоти,
Два уламки нетерпимості,
Ви знаєте: вам зовсім не сюди.
Два океани людської мудрості,
Чому ж у вас не залишилось води,
Скільки глупства і байдужості,
Скільки можна безперестанку йти …
Два дзеркала людської юності,
В вас стільки старості, що мені не туди,
Два всесвіти в очах однієї чарівності,
По піску в бік моря найдорожчі сліди …
Весняного задзеркалля сміливості
Хоч трішки позичити, не торкаючись води,
Завдовжки у вічність миттєвості
Мені подарувала ненароком ти …