Чому я інтернатівська дитина?
А правда, мамо, я не сиротина?
Ти є, я знаю. Може загубилась?
А знаєш – ти мені сьогодні снилась.
Така, як тут, ось на оцій світлині,
Усміхнена. А очі сині-сині.
Мене до свого серця пригортала,
А я в твоїх обіймах розквітала.
Я чула, кажуть, швендяєш світами,
А я росту без тата і без мами.
Що таке швендяєш – я ще не знаю,
Чомусь від того слова завмираю.
Є в мене друзі – хлопчики й дівчата.
У них також ні мами, ані тата.
Казала чиясь тітка: « Боже, страх –
Ростуть сирітки при живих батьках.»
Знайдись, будь ласка, мамо, я сумую.
А хочеш – свою ляльку подарую…
Я дуже чемна і не вередлива,
Талановита, кажуть, і красива.
Зі мною клопотів не будеш мати.
Тобі в усьому буду помагати.
А захворієш – куплю інгалятор,
Таблетки… Не зачиню в ізолятор.
Мені тут добре, ні, я не жаліюсь,
Та лиш в обіймах мами я зігріюсь.
Я так молюся Господу святому!
Я хочу маму!!! Хочу я додому!!!
. 
