Ой, хурделице- біла, біла,
Чом, матусенько, посивіла?
Заплели вітри сиві коси,
Над могилами свіжі роси.
Ні, не роси- то мамині сльози,
Кроплять землю, мов літнії грози,
Сходять квіти- хрести довкола,
Душа праведна- в Бозі квола.
Сходить сонечко по над вербами,
Де стежки у дім вкриті тернами,
Знов цвіте весна- біла, біла,
Плаче матінка- посивіла.
На колінах люд, той, що праведний,
Сич в саду кричить, мов прокажений,
Очі синії- тіло холодом,
Земля вкрилася смерті голодом.
Не хурделиця- білий цвіт летить,
В головах синів свічка мерегтить,
Болю- боленьку- горе вінцями:
Боже, змилуйся над українцями...
