а пам'ять торкає, торкає струни душі,
точніше, що від неї лишилося.
а ти втечи з думок моїх, мене лиши,
щоб серце моє льодом укрилося...
так легше...
я б рада була не впізнати твого обличчя,
і де ти живеш не знати, і де твій балкон.
і посмішки не пам'ятати, що так тобі личить,
і стерти з пам'яті твій телефон...
я б рада була не знати, кого обіймаєш,
і хто шаленіє від ніжних твоїх цілунків.
і вулиць не бачити тих, де із нею гуляєш,
або заховатися поміж стареньких будинків
і спостерігати за тим, як зникають:
смуток
сльози
совість
сором
слова
а з ними - і я...
