***
Навчитись розумітись на простих речах
не просто - як і нести хрест на плечах,
зупинитись, віддихатись й далі піти,
навіть коли крізь туман не видно шляху до мети,
навчитись читати неправду в очах,
переборювати в собі дитячий страх,
не боятися падати з висоти,
не доводити дурневі правоти -
ніби просто здається все у житті,
але страшно опинятись на самоті,
серед окопів, глибоких ровів
в оточенні почорнілих січневих снігів,
не пам’ятаючи жодних імен і дат,
не виписуючи у зошит чужих цитат,
не розшифровучи мову трави,
вчусь накладати на серце шви,
наламавши собі непотрібних дров,
милосердно позичивши комусь кров,
все обійдеться мабуть без жертв і втрат,
з вірою в правильний результат,
а далі ще буде багато див,
навіть якщо Бога ніхто не просив,
навіть коли поступово кожен із нас
зможе забути про нездоланні відстань і час,
що наче окремі два береги,
які об’єднати не до снаги…
Навчитись збирати спогадів камінці,
чекати що буде наприкінці
коли завершиться цей марафон,
мовчатиме боязко телефон,
замерзне крига десь на Дніпрі,
мовчатиме той що над всіма вгорі,
але присутність його прозора, ясна,
і скоро, вже скоро знову весна.
І буде багато причин змогти
вкотре себе перемогти.