Хвилі вуаль
на берег ніжно накотила.
Горизонт в єдиному пориві,
неба синяви і водної стихії.
Сонячні промені
розсіюють серпантин ночі.
Хмаринки, то затьмарять сонце,
то відступлять,
відображення купаючи в пучині,
з хвилями танцюючи,
їх відблиски ловивши,
гребені хвиль обіймаючи і люблячи.
Колірність моря описати складно, але можна -
біля берега мереживна легка піна,
берег устілає сміливо,
далі її темна бірюза
сліпить красою очі.
Хвилі піняться на гребені,
відкочуючись в синю безодню, ніби бентежачись,
а далі, все темніше глибина, незбагненна, кипуча,
що відносить в невідомість століття.
Притягує мене морська стихія,
як подорожнього міраж в піщаній пустелі.
