Мій талісман – уламок від стіни,
В’язниці духу – темної потвори,
Де звуки глохнуть, де нема луни,
Мені потрібен вітер злий і спорий!
Розвіє хай квітковий фіміам,
Що гірше нікотину їсть легені,
Лише свобода для поета – храм,
Його політ у слові і натхненні.
Пусті слова – липучий мед чи яд,
Щоб дух скувати, помутити розум,
Сирени звуть за огорожу в сад,
Несуть не вірші, а квітчасту прозу.
Мені ж не треба фальші позолот,
Сама своя і вільна без обмежень,
Весь світ до ніг: вокзал, аеропорт,
Хай страх минулий більше не бентежить.