Одномісна палата в дурдомі.
Ні з ким навіть й поговорити.
І стіною не вибити скроні –
Не забули ж м’якеньким обшити.
Лікарів тут немає, тільки свище
вітер спогаду й запитання:
Ну навіщо, навіщо,
навіщо,
навіщо?!
Ти дозволив зізнання й мовчання.
Я ж тепер, як пропаща, бідую,
Я ж тепер, мов причина, тиняюсь...
Бо, як пазлики, не відбудую
світ зруйнований... от і маюся.
Я хотіла собі вибрати очі,
Щоб не бачити твої ... –
три крапки.
Душа спалена спокоєм ночі,
І тепер у мене лиш...
...ранки.
й одномісна палата в дурдомі:
(Ти мовчиш... і мені вже не говорити)
Тут лікують ридання судомні.
І я вперше не знаю... як жити.
Та я зможу себе знов обжити.
Як не з розумом... то хоч з Богом дружити.
_________________________________
*дурдом - тут, як стан душі)
Здавай і... ждатиму тебе в двомістній)))))))якщо що))))) хоч наговоримось 
Лю.
