Коли летів на крилах срібний вечір,
По небу вже розкидував зірки,
Розправив він свої могутні плечі
Щоб дітям вже нашіптувать казки
В країні злій, де сніг і хуртовина,
Де крижані лиш були озерця
Давно вже не ходила там людина,
Та там були багряні два серця.
Такі самотні, але справді горді
Ідуть крізь хуртовини й заметіль
Повинні бути в одному акорді,
Але у кожного своя лиш ціль.
Ні, вони зовсім не бояться болі
І впевнено долають всі страхи
Цього уже в житті було доволі,
Та не злетять на крилах як птахи
Емоції приховують майстерно,
Щодня в театрі в них нова є роль,
Та це для них мабуть все ж характерно
До серця складно є знайти пароль.
Живуть в країні два самотні серця,
Ідуть крізь хуртовини й заметіль
Лиш двоє, або ніхто не спасеться,
Та в кожного із них є власна ціль...
