Нехай сміються солов'ї,
Коли самотність плаче,
Коли вуста чужі німі,
А в небі ворон кряче.
Коли ніхто не зрозумів
Моєї поведінки,
Коли постійно грім гримів
Жахливої оцінки.
Коли мене цькував злий пес
Критичного обману,
А я злітала до небес,
Віддавши Богу ша́ну.
А я сміялася й тоді,
Коли мені казали:
Не треба в Арт іти тобі,
Дороги закривали.
Бо знала я: не можу, ні,
Добра всім не робити,
Моє покликання мені
Допомагає жити.
І хто б мені, що не казав,
Я Слову завжди рада,
За Нього не один страждав,
Мій біль, моя порада.
Ми не розлучимось повік,
Не розлюблю ніколи,
Немов дружину чоловік,
Як мед солодкий бджоли.
Нехай сміються солов'ї
З прозорого туману,
А я таки люблю Її,
Провісницю дурману.
Поезія - сестра моя,
Життя єдина втіха,
У цих рядках сховалась я,
Добра й любові стріха.
Нехай сміються солов'ї,
Моя душа не плаче,
Коли судитимуть її
За Слово Правди зряче.
