Мрію.Маю.
Хтось бачить позитив у іскрах снігу,
а хтось - коли свіча авто іскрить.
Життя, від стадіонного забігу,
стає дедалі важче відрізнить.
Дедалі, всі деталі, всі нюанси,
миттєвості, і грані, й кольори.
Не вистачає часу, хисту, шансу,
відволіктися, хоч на мить, від гри...
Я мрію маю, і не ідіот:
щоб вогнегасники шампанським заряджали.
Щоб слово "град" - лиш град і означало,
та й то - з горох і не на наш город.
Я би хотів, аби той анекдот,
без матів, щоб дотепно розказали.
На мати хай лягають у спортзалі.
Й лише в музеях згадують про дзот...
Ти скажеш: ну хіба ж не ідіот?
В ідіотизмі позитив хтось бачить,
а хтось - в хитросплетінні ідіом.
А поруч - смерть свою косу мантачить,
у реченнях не ставляючи ком.
Ми граємось життям, живих життями,
не усвідомлюєм, що навпаки.
Пояснюємо те, у чому тями,
не маємо - всезнаючі такі.
Я мрію маю, хоч не ідіот...
Всі мріють щось...і навіть Скаріот,
намріяв на віки собі ту славу.
Погану,чи дурну - вже
не цікаво...
24.02.18
Нормальні людські мрії про нормальне людське життя...Хоча страшно,що про це мусимо мріяти, а не насолоджуватися таким життям... Коли вже Бог дасть?! 
Вдале творіння, Миколо! Ще б музичку... і виконання... І за очкур Розенбаума! 
